“Всі покари, всі утиски призначаються нам — цій масі, цій багатолико-безликій юрмі, в якої тисячі ротів, тисячі носів і очей, тисячі шлунків, печінок і сечових міхурів. Бо ми винні. Винні вже зараз, тепер. Винні наперед. Винні самим існуванням своїм. Як добре, Державо, що ти це знаєш заздалегідь і саме тому оточила нас колючим дротом своїх правил, вимог і законів. А навзамін ти даєш нам... А що ж ти даєш? Ага, ти даєш нам відчуття належності до себе. При цьому ти безперестанку нагадуєш і наголошуєш, яка це велика честь, яке це щастя безмірне — бути кровинкою, травинкою, листочком на твоєму древі, ниткою в твоєму полотні, гвинтиком у твоєму проіржавілому механізмі.”
Book:Хвороба Лібенкрафта