Quotessence
Home / Quotes / Quote by Sharon Dennis Wyeth

Quote by Sharon Dennis Wyeth

Work

Something Beautiful

Browse quotes and source details for this work. more

Author

Sharon Dennis Wyeth

Browse famous quotes and profile details for Sharon Dennis Wyeth. more

You May Also Like

“There are those who are misguided when it comes to success. You will also be misled if you continue to listen to them. That is why you need to discern so that you will not be deterred on your journey to success.”

“Meren shakes her head. “Does that matter?” She touches my chest. “You’re real, so don’t think about that. There’s more than just us. I know that there’s something for you beyond this boundless sky. One day”—her voice quiets, and she looks at me like a tender friend who wishes me the best—“you’ll be free as a bird. Free to soar your own skies. And I’ll be happy for you. I’ll wait for that day, and I’ll smile when I see that you found something worth living for … a self that you could proudly walk another day with. I’ll love you then.”

“Ці двері співатимуть. Мовчазні пісні сирен для тих, хто шукає заховане за ними місце. Для тих, хто тужить за місцем, де ніколи не бував. Для тих, хто шукає, хай навіть сам не знає чого (чи де). Ті, хто шукає, знайдуть. Їхні двері чекатимуть на них. Але те, що трапиться далі, може різнитися. Іноді хтось знаходить двері, відчиняє, зазирає туди і знову зачиняє. Хтось, знайшовши двері, не чіпає їх, попри те що його охоплює цікавість. Люди думають, що їм потрібен дозвіл. Гадають, буцімто двері чекають на когось іншого, навіть якщо насправді ті чекали на них. Хтось знайде їх, відчинить і зайде, щоб подивитися, куди вони ведуть. Опинившись усередині, мандрівники блукають камʼяними залами, де є на що подивитися, до чого торкнутись і що почитати. Вони знаходять історії, запхані в потаємні кутки, та кладуть їх на стіл, наче ті завжди там лежали, чекаючи на появу свого читача. Кожен відвідувач знайде якусь річ чи місце, що поглине його уяву. Книжку, або розмову, або зручний стілець у добре спланованій альтанці. Хтось принесе їм якийсь напій. Вони більше не помічають, як плине час.”

“Ой ні, та все ж таки дякую. Я агносто-атеїст. — Чоловік на це запитально нахиляє голову, а Закарі пояснює: - Набожний, але не релігійний. Він не озвучує вголос свою думку, що його релігія — слухати з утіхою історії, опівнічні концерти, від захоплення якими аж у вухах звенить, та натискати на кнопку, щоб викликати на бій боса. Його релігія ховається в тиші свіжого снігу, у майстерно приготованому коктейлі, десь посеред сторінок книжки, не на самому початку, але й не в кінці.”

“Вона дізналася, що Сірі полюбляють усе, що нагадує їм про життя. Розлите пиво та пронизливий регіт студентських вечірок; бібліотеки під час сесій, тісні від тривоги, кави й відкритих бляшанок солодкої, як сироп, коли; кімнати в гуртожитку, наелектризовані від пліток, засапаних парочок, мініхолодильників, де напхом напхано харчів, що ось-ось зіпсуються, студентів, що крутяться ві сні, та сновидінь, сповнених сексу й жаху.”