Quotessence
Home / Quotes / Quote by Ганна Улюра

Quote by Ганна Улюра

“В укриттях, коли ховалися від килимових бомбардувань, обовʼязково хтось розказував жарти, а хтось із них реготав. Сміялися саркастично, дотепи ті були чорні й абсурдні, але гумор і насилля завжди були поруч, ішли пліч-о-пліч. Мааруф підмічає: сміх давав відчуття внутрішньої свободи, він був захистом від війни; сміх давав силу: «Розказувати анекдоти тоді, коли тебе намагаються убити - то була наша вища форма спротиву»; сміх надавав контроль над собою й іншим, з усіх видів сміху найбільше в часи війни цінується насмішка: «Ну ок, я помру за хвилину, але зараз я збираюся обстібати того, хто мене вбиває». І наразі Мааруф дякує своєму підсвідомому за це: «Саме це надає мені безпечне укриття, коли я пишу про війну, замість того, щоби плакати чи жахатися, я, виявляється, умію сміятися - ви не уявляєте, як це боляче».”

Quote by Ганна Улюра

Book:Писати війну
Create image

Work

Писати війну

Browse quotes and source details for this work. more

Author

Ганна Улюра

Browse famous quotes and profile details for Ганна Улюра. more

You May Also Like

“Вони стверджують, що після геноцидних війн, війн, що супроводжуються страшними злочинами та ідеологічними викривленнями реальності, особливою цінністю для спільнот - політичною цінністю, в сенсі публічною, обговорюваною і розділеною, може бути право не бути зціленими. Дослідники травми час до часу запитують і не можуть знайти повної відповіді, чому нам так складно захоплюватися людьми, які пережили тортури і не чинили спротиву, хто підкорився страху і вижив завдяки страху.”

WarGenocide
Book:Писати війну
Create image

“Скільки разів під час війни ви чули, а то і говорили вголос чи про себе фразу «добре, що мама / тато / бабуся / дідусь до такого не дожили»? Розумієте точно зміст такого жорсткого висловлювання, правда ж? Їм не доведеться зберігати памʼять про вас у разі вашої смерті. Це такий вимір любові-піклування, доступний тільки в досвідах війни.”

LoveWar
Book:Писати війну
Create image

“Той, хто фіксує несправедливість, не стає автоматично елементом відновлення справедливості. Засвідчити - не значить відплатити за зло, але значить отримати прощення. Ми ніколи не прочитаємо і не напишемо всієї правди про війну - це досвід за межею терпіння, який повною мірою пережили ті, хто в війні не вижив.”

War
Book:Писати війну
Create image

“Гаміні каже, що люди, які не жили всередині війни, уявляють собі її, наче в кіно побачили, і то було кіно не про комбатантів, а про якихось військових журналістів з Америки. Герой сідає в літак, кидає прощальний погляд довгим планом на країну, якийсь умовний Вʼєтнам розчиняється в хмарах, герой летить додому, де напише книжку про війну, що для нього закінчилася.”

War
Book:Писати війну
Create image

“Кожна війна має свою мову, точніше - кожна війна обнуляє мову, змушує винаходити її наново, створює з уламків і скалок. Письменники, які пишуть війну (не про війну, а саме війну - це різні підходи), виробляють смисли: вони розказують конкретні приватні «небатальні» історії й так руйнують уявлення про війну як про абстрактне неперсоніфіковане зло. Кожна війна вимагає своєї мови. Та, зрештою, здається, формується з цих книжок одне таке пекуче «есперанто», на жаль, здебільшого зрозуміле всім свідкам-учасникам війни.”

War
Book:Писати війну
Create image

“Жертви війни - це дуже особисті досвіди, які опрацьовує поволі колективна памʼять, а не риторична формула. Картинка же має здатність підмінити подію. Коли ми рефлексуємо війну, метафора стає поганим способом, правду кажучи, одним із найгірших. Сидить десь у глибокому тилу посередній поет і натхненно римує рядки штибу «вони прийшли у мій дім, вони спалили мою хату, вони убили мого брата», і ні, у нього нема братів і з хатою все нормально. Але цей вірш пропонують читати людині, яка - припустімо - втратила брата на фронті, у якої - припустімо - домівка залишилася на тимчасово окупованих територіях. І фрази типу «ми всі померли в Маріупольському театрі» чи «нас усіх закатовано в Бучі» - якраз ті метафори, де репрезентація заступає досвід. Ні, ти не помер у Бучі. А от ці люди там загинули. Є покалічене тіло, а є мовний шаблон - і між ними колосальна розбіжність. Такого ж типу злоякісною матрицею стає для нашої війни відсилка до Другої світової. Коли травмовані війною люди вимагають визнати свої втрати, то це не слід трактувати як претензію на героїзацію нації. Це ж очевидно, правда? А визнання втрати, ба тут навіть травми, може бути дане лише ззовні.”

War
Book:Писати війну
Create image

“At times … I wish I could meet in a duel the man who killed my father and razed our home, expelling me into a narrow country. And if he killed me, I’d rest at last, and if I were ready— I would take my revenge! * But if it came to light, when my rival appeared, that he had a mother waiting for him, or a father who’d put his right hand over the heart’s place in his chest whenever his son was late even by just a quarter-hour for a meeting they’d set— then I would not kill him, even if I could. * Likewise … I would not murder him if it were soon made clear that he had a brother or sisters who loved him and constantly longed to see him. Or if he had a wife to greet him and children who couldn’t bear his absence and whom his gifts would thrill. Or if he had friends or companions, neighbors he knew or allies from prison or a hospital room, or classmates from his school … asking about him and sending him regards. * But if he turned out to be on his own— cut off like a branch from a tree— without a mother or father, with neither a brother nor sister, wifeless, without a child, and without kin or neighbors or friends, colleagues or companions, then I’d add not a thing to his pain within that aloneness— not the torment of death, and not the sorrow of passing away. Instead I’d be content to ignore him when I passed him by on the street—as I convinced myself that paying him no attention in itself was a kind of revenge.”

WarPoetryPalestineArabic
Book:So What: New and Selected Poems 1971-2005
Create image