Quotessence
Home / Quotes / Quote by T.R. Fehrenbach

Quote by T.R. Fehrenbach

“One reason some patterns are indistinct is that no one wants to see them. Some men always reject the historic logic of their times. The West was unable to see the historic logic in the rise of Hitlerian Germany and adventurist Japan... The dominant pattern was Western weakness in the face of challenge.”

Quote by T.R. Fehrenbach

Author

T.R. Fehrenbach

Browse famous quotes and profile details for T.R. Fehrenbach. more

You May Also Like

“За розмиванням «культурних кордонів» у межах кожної окремої біографії в «Срді» стоїть колосальної вразливості думка: коли зникає відчуття індивідуальної відповідальності, то на його місці зароджується хибна певність про колективне прощення. Так, наче в пекло - за індивідуальним запрошенням, а от у рай - загальним списком уже. А до пекла тут ніхто, звісно, потрапляти не планує.”

“Обʼєктивність - це лише готовність читача розділити авторський погляд на події. Обʼєктивність - це збіг перспектив. Є досвід, є його інтерпретація, яка стає згодом частиною досвіду, і є контекст, який впливає на інтерпретатора.”

“Коли Зейнова Нура опиняється у відносно спокійному місті, бо її рідне ледь не з лиця землі стерли, то фіксує в собі дивне бажання: вона хоче зупиняти незнайомців на вулиці і розповідати їм, що її будинку більше нема, що її дім зруйнований, а вони тут продовжують кудись йти і щось робити, наче нічого не сталося...”

“Страх яка символічна сцена. У письмі війни (на відміну від романів про війну) майже ніколи жертвенна памʼять не реалізується в ідеї мучеництва. Себто, герой - переможений чи переможець - загинув за свою країну і це завжди смерть заради чогось, а не смерть, що її хтось спричинив, герой віддав життя і приніс народові найцінніший дар. Ні, цього в письмі війни нема. Мучеництво не може реалізуватися в ситуації, коли зло спричиняють людині, яка не має вибору, прийняти його чи ні, жертва радикально асиметричного насилля не презентується як героїчна (принаймні не зараз, не в прозі сучасних воєн).”

“В укриттях, коли ховалися від килимових бомбардувань, обовʼязково хтось розказував жарти, а хтось із них реготав. Сміялися саркастично, дотепи ті були чорні й абсурдні, але гумор і насилля завжди були поруч, ішли пліч-о-пліч. Мааруф підмічає: сміх давав відчуття внутрішньої свободи, він був захистом від війни; сміх давав силу: «Розказувати анекдоти тоді, коли тебе намагаються убити - то була наша вища форма спротиву»; сміх надавав контроль над собою й іншим, з усіх видів сміху найбільше в часи війни цінується насмішка: «Ну ок, я помру за хвилину, але зараз я збираюся обстібати того, хто мене вбиває». І наразі Мааруф дякує своєму підсвідомому за це: «Саме це надає мені безпечне укриття, коли я пишу про війну, замість того, щоби плакати чи жахатися, я, виявляється, умію сміятися - ви не уявляєте, як це боляче».”

“Вони стверджують, що після геноцидних війн, війн, що супроводжуються страшними злочинами та ідеологічними викривленнями реальності, особливою цінністю для спільнот - політичною цінністю, в сенсі публічною, обговорюваною і розділеною, може бути право не бути зціленими. Дослідники травми час до часу запитують і не можуть знайти повної відповіді, чому нам так складно захоплюватися людьми, які пережили тортури і не чинили спротиву, хто підкорився страху і вижив завдяки страху.”