Quotessence
Home / Quotes / Quote by Carlos Fuentes

Quote by Carlos Fuentes

“– A veces a mí me hubiese gustado ser un juez que se expulsa a sí mismo de la judicatura y es condenado al arte...”

Quote by Carlos Fuentes

Create image

Author

Carlos Fuentes
Carlos Fuentes

Carlos Fuentes, born on November 11, 1928 and died on May 15, 2012, was a renowned Mexican novelist. His works are characterized by deep social insight and a unique literary style, which have had a profound impact on Latin American literature. more

You May Also Like

“Ví en cierta ocasión en el campo a un muchacho que había arrancado las larguísimas antenas a uno de esos coleópteros que los entemólogos llaman cerambícidos longuicornios, y después lo había colocado al borde del camino, para observar, con la despiadada curiosidad de los chiquillos, como se las arreglan el insecto así mutilado. Privado de sus órganos de exploración y orientación, el coleóptero movíase desesperadamente con sus patas, tambaleándose y girando alrededor de si mismo; y cada momento iba a chocar contra una hierba, y bastaba aquel leve choque de una pajita para hacerlo caer . Este cuadro me viene a la memoria cuando pienso en la forma en que quedaría el proceso si, como algunos desean, se suprimieran los abogados, esas sensibilísimas antenas de la justicia.”

LawRelatoJuezAbogado
Book:Elogio dei giudici scritto da un avvocato
Create image

“Ти часто й багато чогось вимагаєш від нас. Називаєш це нашим обов’язком. Чи, щоб м’якше звучало, — почесним обов’язком. Інколи навіть священним обов’язком. Але обов’язком. Зрідка ти визнаєш, що ми маємо і права. Але передусім права належать тобі. Право наглядати за нами. Контролювати наші вчинки, наші дії. Визначати, які з цих дій вірні, а які ні. Які дії дозволені, а які — злочинні. За злочинні ти нас караєш. Карати ти вмієш, і робиш це з задоволенням.”

закондержаваправаобов язки
Book:Хвороба Лібенкрафта
Create image

“Всі покари, всі утиски призначаються нам — цій масі, цій багатолико-безликій юрмі, в якої тисячі ротів, тисячі носів і очей, тисячі шлунків, печінок і сечових міхурів. Бо ми винні. Винні вже зараз, тепер. Винні наперед. Винні самим існуванням своїм. Як добре, Державо, що ти це знаєш заздалегідь і саме тому оточила нас колючим дротом своїх правил, вимог і законів. А навзамін ти даєш нам... А що ж ти даєш? Ага, ти даєш нам відчуття належності до себе. При цьому ти безперестанку нагадуєш і наголошуєш, яка це велика честь, яке це щастя безмірне — бути кровинкою, травинкою, листочком на твоєму древі, ниткою в твоєму полотні, гвинтиком у твоєму проіржавілому механізмі.”

закондержаважиття
Book:Хвороба Лібенкрафта
Create image