Quotessence
Home / Quotes / Quote by Dexter Palmer

Quote by Dexter Palmer

Work

The Dream of Perpetual Motion

Browse quotes and source details for this work. more

Author

Dexter Palmer

Browse famous quotes and profile details for Dexter Palmer. more

You May Also Like

“If I’m asking what kind of ‘return’ I should be expecting on the sacrifices I’m making, I have in that question revealed the need to ‘return’ that question to wherever I found it and have the word ‘return’ edited out of it.”

GivingWisdomSacrificeReturnGreedSelfishSelfishnessSelflessNarcissismEditingMisunderstoodNarcissisticWordQuestionSelf ServingEgocentricSacrificesSacrificialWordingSacrificingEditMisunderstandDividendMisconstrue
Author:Craig D. Lounsbrough
Create image

“In years past, a person died, and eventually all those with memories of him or her also died, bringing about the complete erasure of that person's existence. Just as the human body returned to dust, mingling with atoms of the natural world, a person's existence would return to nothingness. How very clean. Now, as if in belated punishment for the invention of writing, any message once posted on the Internet was immortal. Words as numerous as the dust of the earth would linger forever in their millions and trillions and quadrillions and beyond.”

WritingDeathInternetMemoryDustImmortalityJapanMortalityForgettingAnthropologyFinitudeDigital ImmortalityDigital AnthropologyQuadrillions
Book:Inheritance from Mother
Create image

“Він намагався виправити все заподіяне, просив пробачення і спокутував провину, жертвуючи собою заради неї. На мить вона побачила чоловіка, яким він був раніше, — поета, у якого закохалася її мати. Та людина, якою він був до війни, могла б знайти слова, аби склеїти їхнє зруйноване минуле. Але тієї людини вже не існувало. Він надто багато втратив і багато від чого відмовився. Лише в такий спосіб він міг сказати, що любить її. — Тільки не так, — прошепотіла вона. — Іншого виходу немає. Пробач мені, — мовив він ніжно. [...] Її батька вивели надвір — на залиту яскравим вранішнім сонцем площу, де вже чекала розстрільна команда з гвинтівками напоготові. [...] — У нас зовсім не було часу, — прошепотіла вона, відчуваючи, як по щоках течуть сльози. Скільки разів вона уявляла, як вона й тато, як усі вони починають усе спочатку? Після війни Ізабель, В’янн і батько могли б знову навчитися сміятись і бути родиною. Але цього ніколи не станеться. Вона ніколи не пізнає батька, ніколи не відчує тепла його рук, ніколи не засне на дивані поруч із ним, ніколи не скаже йому все, що хотіла. Вони ніколи не будуть разом, як обіцяла мама. — Тату, — мовила вона. Раптом це слово набуло величезного значення. Перетворилося на нездійснену мрію. Він повернувся обличчям до розстрільної команди й розправив плечі. Чоловік відкинув пасма волосся з очей, у яких не було жодної сльози. Їхні погляди зустрілися. Вона міцно стиснула ґрати. — Я люблю тебе, — сказав він. Постріли [385—86].”

LoveWarDeathLossFamilySacrificeTerrorResistanceOccupation
Book:The Nightingale
Create image