Quotessence
Home / Quotes / Quote by Юрій Яновський

Quote by Юрій Яновський

“За таку ніч може пройти все життя, кораблем заснують постаті без числа, тисячі доль різних людей спустяться на корабель. І тоді зійде сонце. Воно розкрає рівну лінію обрію й ляже на хвилі, і встануть на тім місці рожеві тумани морського ранку.”

Quote by Юрій Яновський

Work

Майстер корабля. Байгород

Browse quotes and source details for this work. more

Author

Юрій Яновський

Browse famous quotes and profile details for Юрій Яновський. more

You May Also Like

“На Чорному морі є острів суворий, німий, червоная скеля на буйнім зеленім роздоллі одна піднімається вгору червоним шпилем. Не купчаться білії хати по ній, і лист кучерявий її не вкриває, одна тільки стежка зелена збігає по ній: то течійка води весняної прорила червоную глину і вся обросла оксамитом-травою, а далі все мертво, все глухо... Та ніби не все: отамо, на самому розі, над морем, де вічно лютує сивий бурун, на самім тім розі горить по ночах якийсь вогник, удень же чайки сіренькі в'ються, кигичуть над морем Дівчина-чайка”

“Дорогі кози та гості нашого острова! Озирніться. Що є довкола нас? Море! За морем нічого не видно. Воно відділяє нас від решти світу. Але що є море? Це велика вода! А вода не тільки розділяє, але й об'єднує береги! Вона принесла до нас «Метафору» з іншого берега! Ці відважні діти подарували нам радість! Надіюся, що і ми їм. Але що є радість? Це коли щось лишається в серці. Тепер прийшла пора прощатися. Ви поїдете, а в серцях навічно залишиться любов.”

“Ах, морето! Зърнеш ли го веднъж, 50 нюанса синьо пленяват сърцето ти до живот. А той?!… Той беше нейното море...”

“Світять електричні лампи під стелею. На палубі порипують снасті. Дме рівний, спокійний бриз, і небо все в зорях, у проміннях, у радості. Ніч велична покрила море солодкою тайною. За таку ніч може пройти все життя, кораблем заснують постаті без числа, тисячі доль різних людей спустяться на корабель. І тоді зійде сонце. Воно розкрає рівну лінію обрію й ляже на хвилі, і встануть на тім місці рожеві тумани морського ранку. Х”

“...що за день ходи я дістанусь до Маніли. Це місто я знав на мапі. Я його побачив на другий день увечері. Не можу не згадати, як заходить у тих краях сонце. Наче зібрано всі фарби в світі й вилито в синє-пре-синє море. На небі неймовірні пейзажі, зелені острови, червоні пожежі, пурпурові прапори Х”

“Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, – В'ється стежечка злотиста. Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає. Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхом проплисти!.. Тиша морська”

“На морі ...Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая, біла Геть по небі гуляє по волі? Чи на човні то білі вітрила? В морі хвиля за хвилею рине, Море наче здіймається вгору, А склепіння небеснеє синє Край свій ясний купає у морю. Світло там простяглося від сходу, – Очі вабить стяга та іскриста; Корабель наш розрізує воду – І дорога блакитно-перлиста Зостається широка за нами, Геть далеко розкочує хвилі, Що сердито трясуть гребенями, Наче гривами коні ті білі...”