Quotessence
Home / Quotes / Quote by Тарас Прохасько

Quote by Тарас Прохасько

“Дорогі кози та гості нашого острова! Озирніться. Що є довкола нас? Море! За морем нічого не видно. Воно відділяє нас від решти світу. Але що є море? Це велика вода! А вода не тільки розділяє, але й об'єднує береги! Вона принесла до нас «Метафору» з іншого берега! Ці відважні діти подарували нам радість! Надіюся, що і ми їм. Але що є радість? Це коли щось лишається в серці. Тепер прийшла пора прощатися. Ви поїдете, а в серцях навічно залишиться любов.”

Quote by Тарас Прохасько

Work

Як зрозуміти козу

Browse quotes and source details for this work. more

Author

Тарас Прохасько

Browse famous quotes and profile details for Тарас Прохасько. more

You May Also Like

“Ах, морето! Зърнеш ли го веднъж, 50 нюанса синьо пленяват сърцето ти до живот. А той?!… Той беше нейното море...”

“Світять електричні лампи під стелею. На палубі порипують снасті. Дме рівний, спокійний бриз, і небо все в зорях, у проміннях, у радості. Ніч велична покрила море солодкою тайною. За таку ніч може пройти все життя, кораблем заснують постаті без числа, тисячі доль різних людей спустяться на корабель. І тоді зійде сонце. Воно розкрає рівну лінію обрію й ляже на хвилі, і встануть на тім місці рожеві тумани морського ранку. Х”

“...що за день ходи я дістанусь до Маніли. Це місто я знав на мапі. Я його побачив на другий день увечері. Не можу не згадати, як заходить у тих краях сонце. Наче зібрано всі фарби в світі й вилито в синє-пре-синє море. На небі неймовірні пейзажі, зелені острови, червоні пожежі, пурпурові прапори Х”

“Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, – В'ється стежечка злотиста. Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає. Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхом проплисти!.. Тиша морська”

“На морі ...Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая, біла Геть по небі гуляє по волі? Чи на човні то білі вітрила? В морі хвиля за хвилею рине, Море наче здіймається вгору, А склепіння небеснеє синє Край свій ясний купає у морю. Світло там простяглося від сходу, – Очі вабить стяга та іскриста; Корабель наш розрізує воду – І дорога блакитно-перлиста Зостається широка за нами, Геть далеко розкочує хвилі, Що сердито трясуть гребенями, Наче гривами коні ті білі...”

“Запалените фенери, плуващи по реката, представляваха красива гледка. Ала нима е възможно това — да минат години и ужасният спомен за мигновената гибел на толкова много хора, стотици хиляди човешки същества да се превърне в нещо красиво? Гласът на Рицуко прошепна: — Приятно е човек да гледа как запалените фенери плуват към морето. Но знаеш ли, казват, че като почне приливът през нощта, течението връща обратно в реката купища угаснали, полуразпаднали се фенери. Посред нощ, в безлюдната тишина останките на фенерите плуват обратно от морето към реката… Когато чух за това, си помислих: душите на отнесените в морето мъртъвци не могат да намерят покой! И приливът връща спомена за тях обратно при хората…”

“На всі боки простелялося морське дно, вкрите м'яким моріжком з ясно-зелених водоростей. Між ними тяглися стежки з золотого піску, а по узбіччях вигравали барвами квіти. Корали тягли вгору своє гілля, що скидалося на листя папороті. Темні камені були вкриті блискучими мушлями; одна з них, найбільша, виблискувала перламутром. Під однією скелею чорніла глибока печера – темна, мов небо глупої ночі. А в її надрах, наче зірочки, мерехтіли далекі вогники. Джейн з Майклом у захваті аж роззявили роти. Все це барвисте видовище ворушилося. Крізь нескінченні хвилі здавалося, ніби скелі гойдаються і вклоняються. Між ними, наче метелики над квітами, пурхали маленькі рибки. А гірлянди водоростей, що звисали з коралів, були вкриті тисячами вогників. Розділ 6. Пора припливу”