“— Да, но куда же мы едем? — Я вам уже сказал, туда, где воздух чист, где шум убаюкивает, где, как бы ни был горд человек, он становится смиренным и чувствует свое ничтожество. Я люблю это уничижение, я, которого, подобно Августу, называют властителем вселенной. — Но где же это? — На море, виконт.("Граф Монте-Кристо", А. Дюма)”
Source: The Count of Monte Cristo
“Нельзя сказать, что отец — плохой человек: он славный и добрый, но решительно неспособен понять его, Джо, и вообще душу мальчика. Вот в чем беда. Еще сегодня утром он говорил, что мир — это не площадка для тенниса и что мальчики, которые смотрят на жизнь легкомысленно, часто попадают впросак и рады бывают поскорее вернуться домой.”
Source: Путешествие на "Ослепительном"
“Ни за какие деньги в мире нельзя купить жизни человеческой, и никакими деньгами нельзя искупить дурно проведенной жизни: деньги не способны украсить, наполнить и выпрямить жизнь того, кто себя искалечил, кто испортил свою жизнь.”
Source: Путешествие на "Ослепительном"
“Семнадцать месяцев тюрьмы для того, кто привык к морскому воздуху, к вольному простору, к необозримости, к бесконечности!”
Source: The Count of Monte Cristo
“إن العلم يعطينا صورة فوتوغرافية دقيقة عن العالم، وإن كانت تفتقر إلى بعد جوهري للواقع. حيث يتميز العلم بفهم طبيعي خاطئ لكل ما هو حي وكل ما هو إنساني. إنه بمنطقه التحليلي المجرد يجعل الحياة خلوا من الحياة.”
Source: الإسلام بين الشرق والغرب
“Подорожні з Апперкроса проминули, спускаючись униз, тепер безлюдні й сумовиті на вигляд будинки з кімнатами для пожильців, а спустившись ще нижче, опинилися на морському узбережжі і, лише трохи постоявши там, бо ж усі мають постояти й подивитися, вперше підійшовши до моря, що завжди заслуговує замилування...
Розділ 11”
Source: Persuasion
“За таку ніч може пройти все життя, кораблем заснують постаті без числа, тисячі доль різних людей спустяться на корабель. І тоді зійде сонце. Воно розкрає рівну лінію обрію й ляже на хвилі, і встануть на тім місці рожеві тумани морського ранку.”
Source: Майстер корабля. Байгород
“На Чорному морі є острів суворий, німий, червоная скеля на буйнім зеленім роздоллі одна піднімається вгору червоним шпилем. Не купчаться білії хати по ній, і лист кучерявий її не вкриває, одна тільки стежка зелена збігає по ній: то течійка води весняної прорила червоную глину і вся обросла оксамитом-травою, а далі все мертво, все глухо... Та ніби не все: отамо, на самому розі, над морем, де вічно лютує сивий бурун, на самім тім розі горить по ночах якийсь вогник, удень же чайки сіренькі в'ються, кигичуть над морем
Дівчина-чайка”
Source: Дівчина-чайка. Вибрані твори
“Дорогі кози та гості нашого острова! Озирніться. Що є довкола нас? Море! За морем нічого не видно. Воно відділяє нас від решти світу. Але що є море? Це велика вода! А вода не тільки розділяє, але й об'єднує береги! Вона принесла до нас «Метафору» з іншого берега! Ці відважні діти подарували нам радість! Надіюся, що і ми їм. Але що є радість? Це коли щось лишається в серці. Тепер прийшла пора прощатися. Ви поїдете, а в серцях навічно залишиться любов.”
Source: Як зрозуміти козу
“Ах, морето! Зърнеш ли го веднъж, 50 нюанса синьо пленяват сърцето ти до живот. А той?!… Той беше нейното море...”
Source: Алманах Проза 2023: Нова българска литература