Quotessence
Home / Quotes / Quote by Илья Мамаев-Найлз

Quote by Илья Мамаев-Найлз

“Игорь никогда не был женат, Лиза появилась по неосторожности — ее мамы в первую очередь, которая уже тогда не могла не заметить застрявшую в теле Игоря войну. Война торчала из него и тут, и там, но никто будто не видел. Может, это Лизиной маме и понравилось. Она ведь и мамой тогда не была, просто девушкой, которая жила с Игорем и войной в одном дворе. А став мамой, взглянула на ситуацию иначе.”

Quote by Илья Мамаев-Найлз

Work

Год порно

Browse quotes and source details for this work. more

Author

Илья Мамаев-Найлз

Browse famous quotes and profile details for Илья Мамаев-Найлз. more

You May Also Like

“الرجل درع المرأة الواقي من كل ما هو خارجي و مؤذ، والمرأة درعه الداخلي من اقلابات روحه على جسده ،كلاهما يحميان بعضهما، واذا كانت المرأه قادرة على الاستغناء عن الرجل، و حماية نفسها استنادا الى المجتمع والقانون، فقد لا يجد الرجل ما يغنيه عنها، فليس في قوانين الدنيا ما يحمي أرواحنا من الانهيار و التفتت لشح الحنان”

“See that the mind is honest, first; the rest may follow or not as God wills. [That] the fundamental treason to the mind ... is the one fundamental treason which the scholar's mind must not allow is the bond uniting all the Oxford people in the last resort.”

“Муж тетки Олянки, в чьей землянке мы прожили всю войну, раньше работал машинистом паровоза. Однажды он привез из Ростова швейную машинку «Зингер». В паровозном депо показывал всем подряд и вроде бы кому-то сказал: «Посмотри, какие вещи делают немцы!» На второй день мужа тетки Олянки посадили в тюрьму «за агитацию».”

“Сейчас я повзрослел и не могу понять: разве может быть праздник после такой войны? Вот когда мы выиграли в футбол у Гусарской школы, когда папа выкопал колодец с очень вкусной водой, а мы с Эдиком поймали большого сома – тогда был настоящий праздник. А здесь – война, беженцы, сироты. И вообще, разве можно отмечать с радостью конец события, в котором погиб самый дорогой и единственный в мире человек – твой ПАПА?”

“Коли я з тисячі один Додому повернусь живим, На мене не дивіться ви Отак спідлоба. Я боронив свій рідний дім, І не рахуючи годин, Під гуркіт мін без втоми мир Просив у Бога. Без остраху до бою йшов, І за країну був готов Життя без будь-яких умов Своє віддати. І згідно вищих установ Вбивав за волю знов і знов, А ті краплини, що тут кров, Там - сльози, мати... Життя наразі не в ціні: Найкращі гинули сини, Та кляте відчуття вини За це терзає. І на питання мовчазні, Чого я вижив, а він - ні, Чого не вмер там, на війні, Відповідаю: Я гинув тисячі разів. Я поруч з кожним був з бійців В останню путь піти хотів Страждав так само. Але не йшов. Заради них Заради їх останніх слів: "Помстися. Виживи". Я жив. Пробачте, мамо.”

“Полето с мъртви цветя Ще падна ранен от ръждиви куршуми в полето със мъртви цветя. Ще минат жътварки, ще гледат учудено и гордо ще продължат. И някой ще вземе и моите кости, когато събира умрелите макове. Ще се превърна във опиум - ценна отрова, предвидена за забравяне. Ще ходят деца по пустините древни, където тревите умряха. Където останахме. Непогребани. Където се отбранявахме. И аз в полумъртвата вечност ще гния обгърнат в плененото знаме. От митологията ще ме изтрият и споменът ще е срамен. Кръвта се разтваря по пладне в пресъхнали женски сълзи. Мъжете са слаби и гладни и страх ги гори. Прилича на гърло безгласно кръгът на самотните оплаквачи. И вече е точно и ясно - цветята са мъртви. Идва орачът.”